
Пам’ятаєте, як герой Леоніда Бикова із культового фільму «У бій ідуть самі старі» після чергового і , здавалося б, миттєвого бою запитує молодих льотчиків: «Що помітили ви під час польоту?» . Відповіді заздалегідь були не влучними. Маестро знав: саме в цей час він мав сказати солдатам різних національностей, які пліч-о-пліч відстоювали честь малої й великої батьківщини, що вони саме сьогодні пролітали … над Україною, дихали Небом України… І колір, і запах, і висота були для маестро особливими…
Скільки гордості, простору та юнацької зухвалості було в цьому жесті…Український Ікар у пагонах так просто дав зрозуміти своїм учням, що таке для нього бути щасливим…
Це був великий українець і його «щасливий вік» у найжорстокіший час…
А двома століттями раніше під тим же Небом битими шляхами вимірював своє щастя Сковорода і тішився своїм віком, закуреним, стоптаним і разом з тим біблійно-космічним…
То був великий українець і його «щасливий вік» у найнепроглядніший час.
А сьогодні… і нескорене Небо незабутнього маестро, і свята Земля блаженного філософа стали й моїм подихом і мрією…
А мрію про… буденне…: про найчарівніші квіти для мами, про вічне життя для батька, про пігулки для дорослих від заздрості й ненависті, про неймовірну вишиванку на своєму нареченому і про метелика, який не потрапить під мінометний обстріл чужинця, а сяде на плече моєму коханому й нашурхотить своїми крильцями-мріями казку про красуню, що десь чекає тільки на нього….
